Берег Дитинства

Знаменним був 2010 рік для третьої міської одинадцятирічки. Це рік ювілеїв. Рік нових звершень. Рік надій. Адже 1 вересня виповнилося 25 років від дня відкриття нашого навчального закладу. 1985 рік став роком, який дав нове життя школі, яку і досі називають заводською. Саме при цукровому заводі у далекому 1910 році було побудовано перше приміщення школи. І це є ще один ювілей, які сьогодні відзначає освіта Буринщини – сторіччя від дня створення школи для дітей робітників цукрового заводу.

Відкриття 1 вересня 1985 року нової, просторої , світлої будівлі стало доленосною подією у житті дітей робітників заводу. Школа отримала статус середньої і відповідну назву – Буринська середня школа № 3 . Учні мали змогу отримати атестат про середню освіту у стінах рідної школи . Таким чином, почався відлік новітньої історії третьої міської школи.

А початком існування школи став далекий 1910 рік, коли на клопотання директора рафінадного заводу Ю.М. Алтаржевського і за його рахунок цукрозаводчик Ш.Г.Ширман дозволив побудувати школу для навчання дітей робітників і службовців. Розташовувалося приміщення школи біля заводу поруч із залізницею ( тепер територія нафтобази). Називалася школа двокласною образцовою зі строком навчання 6 років. Дітей селян на навчання майже не приймали.

В 1915 році навчалося лише 3 дітей із селянських родин, решта були дітьми робітничої аристократії та службовців. Викладалися предмети : математика, фізика, література, історія, але основним був «Закон Божий». В книзі «Історії Буринського цукрового заводу» за авторством тодішнього директора музею Новаченка О.С. на с. 7 зазначено : « Учителем був призначений Леонід Іванович Нікулін. Він запровадив у школі паличну дисципліну. Діти боялися навіть його погляду. За найменшу провину та за невивчений урок учень одержував декілька ударів лінійкою по спині. І все ж, якою не була школа, але вона давала освіту дітям неімущих, готувала грамотних майбутніх робітників , що так конче потрібно було для виробництва, що поступово оснащувалося новою технікою, управляти якою людям без освіти було неможливо. Такою була вимога часу.»

Очевидці стверджують, що учнів карали просто в класі : били різками, ставили на коліна в куток на гречку.

Проте колишній учень заводської школи Колесник С.І. згадував : « Було то за часів царизму. Література в школі викладалася так, що кращі твори письменників Росії та України майже не вивчалися. Ознайомлюватися з творами Пушкіна, Гоголя, Шевченка допомагав вчитель фізики Нікулін. Він залишав учнів старших класів нібито для додаткових занять, а сам пояснював твори «Капитанская дочка» Пушкіна, «Мертвые души» Гоголя , «Кобзар» Шевченка. Нікулін був членом революційного гуртка, що існував на заводі»

Серед вчительського колективу заводської школи були вчителі з передовими революційними поглядами, які приєдналися до революційного гуртка цукрового заводу, в тому числі і Нікулін Л.І.

Вчителями школи № 5, яка згодом стала № 4, були Анна Іванівна Шульженко, Марія Іванівна Холод. Багато років сіяли вони в дитячих душах любов до праці, до краси, а найголовніше – до своєї соціалістичної Батьківщини. З любов’ю і повагою говорять про них колишні учні, які стали працівниками і службовцями цукрового заводу

В 1916 році учні також навчалися в пристосованому приміщенні біля вокзалу, відомому в післявоєнних час як чайна СПО.

Революція 1917 року змінила життя простого люду . Школа була відокремлена від церкви, викладання «Закону Божого» в школі було заборонено.

Утвердження Радянської влади на Україні сприяло проведенню реформи школи.Новаченко О.С. у своїй книзі « Місто Буринь: сторінки історії» пише на с. 17 : « В 1920-1925 роках сталися значні зміни в розвитку … народної освіти… Повелась рішуча боротьба з неписьменністю. В 1922 році початкову школу реорганізували в трудову семирічку. Культармійці проводили навчання в 8 групах лікнепу.» Отже, в 1922 році заводська двокласна образцова стала Буринською школою № 5 зі строком навчання 7 років. При школі працював робфак (1928 -1933 рр.). Велика увага приділялася вихованню у дітей естетичного смаку. Працювали гуртки : художньої вишивки, співу, фізкультурний.

Новаченко О.С. в книзі «Історія Буринського цукрового заводу» на с. 10 пише «… у 1928 році для робітників заводу збудовано клуб… Крім клубу, завод побудував поліклініку, школу, дитячий садок… Окреме приміщення використали для школи дорослих. Почалася велика робота по ліквідації неписьменності серед дорослого населення. Особливо високий процент неграмотних був серед жінок. »

В 1934 році заводська школа № 5 реорганізована в Буринську семирічну школу № 4 .

«В 1939 – 1940 роках в Бурині діяли 5 шкіл, з них – одна середня, одна семирічна та три початкових, де вчилось 1336 учнів»,- пише на с. 18 Новаченко О.С в книзі «Місто Буринь : сторінки історії»

У 1941р. приміщення школи використовувалося під шпиталь для поранених радянських бійців. Навчання учнів відбувалося у приміщення старого клубу по вулиці Новій.

В липні 1941 року німецькі літаки скидали смертоносний вантаж на залізничну станцію Путивль. Під час одного з бомбардувань було пошкоджене дерев’яне приміщення початкової школи, яке в роки окупації було розібране жителями на паливо.

Після війни в 1944 році була відкрита 2-річна школа як філія школи № 1. Розміщувалася філія в будинку, що був збудований цукрозаводчиком Ш.Г.Ширманом спеціально для його управителя економіями Буринського цукрового заводу Філатова. Це було житлове приміщення. В 1930 році його переобладнали під ясла та дитячий садок. В 1944 році разом з дитсадком розмістилася і школа. Нині цей будинок знаходиться по вулиці Поляна.

В 1947 році філія реорганізована в Буринську початкову школу № 4.

Дослідник минувшини Бурині Новаченко О.С. зазначив на с. 26 в книзі «Місто Буринь : сторінки історії» : «В 1949-1950 навчальному році в райцентрі були одна середня, дві семирічні та одна початкова школи, в яких 87 педагогів навчали 1276 дітей».

В 1949 році початкову школу реорганізовану в Буринську семирічну школу № 4. Заняття проводилося в дві зміни, оскільки будівля школи була мала.

1960 рік – школа реорганізована в Буринську восьмирічну школу № 4. Заняття було організовано в одну зміну . Перевести навчання дітей в одну зміну допомогли шефи – робітники цукрового заводу, які облаштували в приміщення робітничого клубу 4 класні кімнати, майстерню, фізичний кабінет. До навчальної програми введені предмети : праця на пришкільній ділянці, праця в майстерні, догляд за молодняком птиці і худоби, для дівчаток були введені уроки домогосподарства. Початкові класи розміщувалися в приміщення поруч з заводською їдальнею. Директором школи працював Рак Петро Федорович.

В книзі «Місто Буринь: сторінки історії» Новаченко О.С. на с. 28 пише : «Невпізнанною стала Буринь за подальші десять років (1970 – 1980 ). …У двох середніх, одній восьмирічній, початковій та заочній школах 93 вчителя навчали 3120 учнів.»

У 1980 році Буринську восьмирічну школу № 4 очолила директор Литвиненко Антоніна Вікторівна. Завучем працював Новаченко Олександр Сергійович.

Адміністрація цукрового заводу, безпосередньо його директор Анатолій Михайлович Кульчицький одночасно з покращенням умов праці на виробництві дбали і про соціальну сферу. Саме за особистим сприянням Кульчицького А.М. було вирішено питання про побудову нового приміщення для заводської школи. Про це написав на с. 28 Новаченко О.С. у книзі «Історія Буринського цукрового заводу» : «Адміністрація не шкодує коштів для поліпшення соціальних умов працівників… Але найкращим подарунком вважають трудівники заводу нову двоповерхову середню школу, яку збудовано у 1985 році. Тут для дітей – світлі класні кімнати, навчальні кабінети, їдальня, стрілецький тир, просторе шкільне подвір’я зі спортивними майданчиками, клумби з квітами. Немало труднощів довелось подолати директорові заводу, бо спорудження школи проводилось не з державного бюджету, а за кошти вищестоящих відомств. Анатолій Михайлович не один десяток разів виїздив у трест до Києва, поки включили об’єкт до плану будівництва . Проте зараз директор заводу може пишатися тим, що залишив пам’ять не для одного покоління школярів».

Як згадує тодішній директор школи, а нині вчитель біології третьої школи Литвиненко А.В., від початку проектувальних робіт до моменту відкриття нового приміщення школи пройшло 4 роки, і весь цей час Кульчицький А.М. безпосередньо опікувався проблемами будівництва нової школи. Також, згадує Антоніна Вікторівна, на останньому етапі будівництва влітку 1985 року кожного дня працювали по сто батьків, щоб наблизити радісну подію для своїх діточок.

1 вересня 1985 року Буринську восьмирічну школу № 4 реорганізовано в Буринську середню школу № 3 та відбулося відкриття новозбудованого приміщення школи. У випуску газети «Прапор Леніна» № 106 за 3 вересня 1985 року в статті «Нова школа» кореспондент Валентина Біла пише : « По-радісному хвилюючим став початок нового навчального року для учнів та вчителів Буринської середньої школи № 3 : держава подарувала їм нове красиве приміщення. З цієї нагоди в День знань тут відбувся мітинг».

Для того, щоб учні навчалися у новій, сучасній школі, добре попрацювали робітники пересувної механізованої колони № 260 ( начальник Пушкар В.Ф.), шефи школи – трудівники Буринського цукрового комбінату ( директор Кульчицький А.М.) , вчительський колектив, батьки, інші трудові колективи міста. Нова школа мала десять класних кімнат, кабінети фізики, хімії, біології , майстерню, теплицю, їдальню, спортзал, бібліотеку. На її спорудження витрачено 718 тисяч карбованців. 140 тисяч карбованців витрачено на придбання шкільного обладнання. Символічний ключ від школи начальник ПМК-260 В.Ф.Пушкар вручив директорові школи Литвиненко Антоніні Вікторівні. Червону стрічку на вході до новобудови перерізав перший секретар райкому Компартії України І.О.Ховрат та голова виконкому районної Ради народних депутатів В.І.Скорін.

Так друге дихання відкрилося у одному із найстарших навчальних закладів району - у заводській школі , яка й досі сприймається місцевим населення тільки під такою назвою.

Організовували навчальний-виховний процес заступники з виховної роботи : 1985 – 1991 рр. - Бистро Катерина Митрофанівна, 1986 рік до цього часу - Артеменко Лілія Іванівна та заступники з виховної роботи 1985 – 1987 рр. Марченко Ніна Василівна, 1987 – 2001 р.р. Кузнєцова Тетяна Володимирівна, 2001р. до цього часу Семенець Світлана Миколаївна .

Якісний склад вчителів на 2010 рік становила: загальна кількість – 24, учителі-методисти – 3, старший вчитель- , вища категорія – 15, 1 категорія – 7,

2 категорія -1 , спеціаліст – 1.

Золотим фондом школи є досвідчені вчителі :

1) працює з 1971 р. до даного часу - Глобенко Тамара Степанівна, старший вчитель, вчитель початкових класів вищої категорії;

2) працює з 1974 р. до даного часу – Артеменко Лілія Іванівна, заступник директора з навчально-виховної частини, вчитель-методист, вчитель хімії вищої категорії;

3) працює з 1980 р. по даний час – Литвиненко Антоніна Вікторівна, перший директор Буринської середньої школи № 3, вчитель-методист, вчитель біологіївищої категорії;

4) працює з 1985 р. по даний час - Вигоняйло Віра Іванівна , старший вчитель , вчитель географії, основ економіки вищої категорії;

5) працює з 1987 р. по даний час – Устинова Галина Порфирівна, старший вчитель, вчитель української мови та літератури вищої категорії.

В 1990 році за ініціативи вчителя історії Кузнєцової Т.В. у школі створено музей інтернаціональної Слави , який ось уже 20 років є осередком героїко-патріотичного виховання підростаючого покоління. Музей співпрацює з районною організацією Спілки ветеранів Афганістану «Обов’язок». Частими гостями школи є голова організації Іван Миколайович Садовий, замісник голови Юрій Володимирович Крамаренко, воїни-інтернаціоналісти Кочубей І.М., Бойко П.І., Іващенко М.О., Шолік С.О., Бицан В.М., Аніщенко М.М.

В 1986 році директором школи призначено Литвиненка Василя Петровича.

Новаченко О.С. у книзі «Місто Буринь : сторінки історії» на с. 62 пише : « Буринська середня школа № 3 знаходиться на території Буринського цукрового комбінату. Навчаються в ній в основному діти його працівників : 340 учням викладають 27 вчителів. Виховну роботу в 5-ти групах продовженого дня проводять 5 фахівців. Вищу освіту мають 24 педагоги, а решта – середню-спеціальну. Очолює школу директор Василь Петрович Литвиненко».

В березні 1998 року школу реорганізовано в загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 3 м. Бурині .

У 2001 році директором школи призначеноЯщенко Віру Михайлівну.

На початку 2006 року почалася комп’ютеризація навчального закладу. Школа отримала 5 новеньких комп’ютерів, у листопаді цього ж року отримали ще 6 сучасних комп’ютерів. Це дало змогу укомплектувати повноцінний комп’ютерний клас.

В січні 2007 року школу реорганізовано в Буринську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів № 3 Буринської міської ради Сумської області .

У 2008 році матеріальна база школи поповнилася ще 11-тьма новими комп’ютерами, що дало змогу облаштувати другий комп’ютерний клас. Школа має у наявності 19 комп’ютерів. Таким чином, один комп’ютерний клас використовується для навчання учнів, а другий – для самопідготовки вчителів до уроків.

Школа пишається успіхами хорового колективу «Барвінок»

( керівник – вчитель музики Яцун Світлана Михайлівна). Хор є призером обласного конкурсу «Співограй», переможцем 1 конкурсу шкільних хорів «Співаймо разом» під патронатом народного артиста України

А. Мокренка, переможцем та призером районних оглядів художньої самодіяльності «Таланти твої, Буринщино!».

Спортивне життя школи доволі насичене і різноманітне. Під керівництвом вчителя фізкультури Перепелиці В.О. учні у складі волейбольної, футбольної, баскетбольної команд та легкоатлетів займають призові місця на районних, обласних спортивних змаганнях, привозять кубки і почесні грамоти.

У 2007 – 2008 та 2008 – 2009 навчальних роках школа займала 2 місця у рейтингу шкіл за високі показники навчально-виховної роботи .

У школі працюють дитяче об’єднання барвінчат 2-4 класів та піонерська дружина «Барвінкова» для учнів 5-8 класів.

Учні школи беруть активну участь у Всеукраїнській олімпіаді з базових предметів, являються призерами ІІ та ІІІ турів .

Вчительська доля… Непримхлива, але вибаглива. Вона покликала до школи осіб із палким серцем, з душею, закоханою у дітей. Берегом дитинства стала третя міська школа для тисяч буринчан, які за ці роки здобули освіту у рідних стінах. Нерозривно з долею школи пов’язана доля колишніх випускниць Устинової Галини Порфирівни, Солодовник Ірини Семенівни, Білоус Світлани Миколаївни, Бариби Лариси Петрівни, Яцун Світлани Михайлівни, які після закінчення педагогічних вузів прийшли працювати до рідної школи. Понад 30 років працюють у школі вчителі Бабенко Павло Михайлович, Глобенко Тамара Степанівна, Артеменко Лілія Іванівна, Рубан Галина Петрівна, Тимощенко Павло Леонідович, Литвиненко Антоніна Вікторівна. Понад 20 років : Солодовник Ірина Семенівна, Кочубей Ніна Василівна, Гриценко Лариса Миколаївна, Вигоняйло Віра Іванівна, Перепелиця Валерій Олександрович, Устинова Галина Порфирівна, Савченко Тамара Володимирівна, Кузнєцова Тетяна Володимирівна, Середа Ольга Анатоліївна, Довгоп’ят Віра Григорівна.

На вчительську ниву стали наші випускники Говоруха Олександр, Коврига Артем, Бабич Світлана, Карабут Ірина , Мамедова Анна та інші. Студентами педагогічних вузів стали випускники Ричкаль Тетяна, Бондаренко Наташа, Зеленський Дмитро, Лушпенко Яна, Бикова Марія, Кубушка Ольга та інші.

За 25-ть років , як то кажуть, збігло багато води . Здобули середню освіту у стінах рідної школи сотні учнів, із них 53 учні закінчили школу із золотими та 38 - зі срібними медалями.

«Нашого цвіту по всьому світу» - говорить народна мудрість . Так можна сказати про наших колишніх учнів. Розлетілися вихованці школи у різні куточки, і на Україні , і за її межами. Стали відомими постатями у науці Бойко Вадим Миколайович – кандидат історичних наук, Марченко Андрій Валерійович – кандидат економічних наук. Лікарі, вчителі, науковці ,інженери, будівельники, робітники – не перелічити професій , які обрали випускники школи. Звісно, багато з них пов’язали свою долю із цукровим заводом, де працювали їх батьки і діди. Весь цей час школа навчала дітей працівників заводу, а нині – їхніх онуків та правнуків.

Хай процвітає наша рідна школа і надалі, щоб через кілька десятиріч тепер вже наші правнуки відзначили сторіччя Буринської ЗОШ № 3о такій же порі