Башлай Ангеліна, учениця 5 класу , любить милуватися осінніми пейзажами.

Осінь .

Настала осінь золота,

і кожен день у нас свята.

Листочки ми збираємо,

Щось із них виробляємо.

У школу йдем ми кожен день,

і веселимся день – у - день.

Ми любимо цю пору року,

осінь святкуємо - щороку.

Опімах Анастасія, учениця 4 класу, любить природу і домашніх тварин.

Котик.

Є у мене котик –

Сірий і пухнатий.

Любить він частенько

Поспати біля хати,

Ковбаску під’їдати

І молочком запивати.

От такий у мене котик

Мій малесенький Муркотик.

Скопенко Неля, учениця 10 класу, за покликанням душі – неперевершений романтик. Пише ліричні та прозові твори, які наповнені любов’ю до життя. Вона одна з небагатьох, хто помічає нестандартні ситуації, та описує їх… Неля – неодноразовий учасник та переможець Міжнародного конкурсу з української мови ім. Петра Яцика, призер Всеукраїнського літературного конкурсу «Не жартуй з вогнем» у номінації «Художній твір».

В твоїх очах згорали мої мрії

В твоїх очах згорали мої мрії

Все цінне перетворювалось в дим

Оці вуглинки – залишки надії

Так хочеться спинити часу плин!

Я пам’ятаю все, що ти забудеш

Я знаю те, чого ти і не знав

Пообіцяй, що нічиїм не будеш

Прошу тебе, мене не полишай.

Та ти пішов…І сон пішов з тобою

Ти проміняв на пустку все, що мав

Ти зачарований фальшивою любов’ю

Мене повільно й боляче вбивав.

Я гордість розтоптала і образи

На все була готова, зрозумій!

Та не лишилося нічого, крім відрази

Тепер радію я, що ти уже не мій.

Ти подзвонив мені тоді в вечірній тиші,

Затих мій сміх, і я здолала все

Ти тільки – тільки сни мої полишив

Навіщо нам повторювати це?

Ні, не візьму! Я відхиляю виклик

Із мене досить сліз, переживань

Без тебе тільки зараз жити звикла

Я так кричала - від своїх страждань.

В твоїх очах тепер лишився попіл

Погас вогонь, я сум пішлю за ним

Ти запитаєш : «Спробуємо знову?»

«Ні» - відповім . – «Мене вбиває дим».

Шкільні роки

Я в школі провела більшість життя

І впевнено крокую до фіналу

Розповісти про все, що знаю я

Буде, напевно, тижня мало.

Ні, це не з біології знання

Це не хімічні формули, хоч вчила я немало,

Навіть не алгебра й не самопізнання,

Це спогади, це ностальгії барви.

Це перший сміх, коли ховали крейду,

Щоби до дошки з нас ніхто не йшов

Це наш талант - на аркуші дві рейки

Ну а на рейках потяг їде знов…

Перший екзамен, де було погано

Сиве волосся виросло за ніч

«Учіться , діти!» - вчителька казала

Та ми лиш розбігались навсібіч.

Вже в спину дихає у школі рік останній,

Ми виросли, тепер хоч плач, хоч скач.

Ні, мамо,я не хочу на навчання!

Я краще зажену в ворота м’яч.

Лялькам повідриваю руки й ноги,

І через трійку буду знов ридать

Бо знаю, як переступлю шкільні пороги

Дитинство доведеться відпускать…

Борщенко Валерія учениця 10 класу не уявляє свого життя без цікавої книги, із захватом ділиться враженнями про прочитане. Про філософію життя важко говорити мовою щоденної прози, набагато виразніше про це промовляє поезія Валерії. Дівчина, обдарована поетичним талантом, займає активну життєву позицію, пропускаючи крізь своє серце чужий біль, розпач і страждання .

Сон Тараса.

Снилися Тарасові в неволі

Лани, степи широкополі,

Тополі й верби при долині,

Очі милої дівчини.

Біла хата, стара мати,

А по горі стоять палати.

Бувало літом та зимою

І гам, і свист, вино рікою!

Веселилися пани, гуляли,

Та так за днями дні минали…

Прокинувся Тарас – не бачить нічого.

Всю радість вмить зняло як рукою.

Правду кажуть: «Кайданом окутий

Більше ні ким ти не будеш почутий».

Не почують благань, хоч у голос молись,

Не почують нічого, хоч у сльозах утопись.

Не бачать, мов терном сповиті,

Діброви сокориним пухом покриті.

Розлив Дніпра і сум Тополі,

Що Господь не дав кращої долі.

Вік не забути, як плакали діти.

Небогі малі – макові квіти!

Козак молоденький в степу воював,

Втомився бідненький та там і припав…

Як мати стара горює сильно

Біля коня свого мертвого сина.

Як панство зневажає…

Людей запрягає…

Ніхто не бачить, як плаче країна,

Бо лиха то згадано - мала половина!

Братам-землякам могилою стала

Та, що колись колосками ласкала.

Москалі ненаситні та влада чужа

Всіх козаченьків зі світу зжила.

А я у кайданах сиджу і молю

Щоб горе лишило країну мою.

Господи, Боже, почуй благання,

Щоб перемогою стали святі поривання.